Якщо б вдалося провести змагання серед чинників, які починаючи з 24 серпня 1991 року стримували розвиток держави Україна, то чинник корупції безперечно посідав би лідируючі позиції в такому змаганні. Мабуть, за всю новітню історію України не було такого високо посадовця, якого б не звинувачували в корупції. Суспільству різними шляхами, в основному через засоби масової інформації, втовкмачували, що саме через корупцію ми не живемо так добре, як живуть в Німеччині та Англії. Особливо гострим питання корупції в суспільстві ставали напередодні чергових виборів, кандидати на цих виборах, звинувачували чинну владу в корупції, чинна влада в свою чергу рапортувала про величезні успіхи у боротьбі з корупції, зазначаючи при цьому, що з обранням її на повторний термін огидного корупційного монстра буде подолано остаточно.
При зміні, чергового режиму нова влада клеймила своїх попередників, називала їх корупціонерами, звинувачувала у всіх бідах і міняла антикорупційне законодавство, яке до того, було недосконалим і якого було недостатньо для подолання корупції.
Власне одним із перших кроків команди Януковича до «покращення» було скасування у 2010 році законів, які входили до пакету антикорупційного законодавства, прийнятого у часи Ющенка, а згодом і прийняття Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року. «Попередниками» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» були:
- Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року (Кучма). Цей Закон втратив чинність на підставі…
- Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 року (Ющенко). Цей Закон втратив чинність на підставі…
- Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 21 грудня 2010 року.
- Надалі, від 07 квітня 2011 року було прийнято Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який став своєрідним флагманом антикорупційного законодавства і проіснував до жовтня 2014 року.
14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про запобігання корупції», на підставі якого втратив чинність Закон України від 07 квітня 2011 року, окрім положень щодо фінансового контролю, які втрачають чинність з початком роботи системи подання та оприлюднення відповідно до Закону від 14 жовтня 2014 декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Метою цієї статті є порівняльний аналіз чинного Закону України «Про запобігання корупції» з його, по-суті попередником Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», аналіз їхніх положень, виявлення спільного та відмінного між ними.
ТЕРМІНОЛОГІЯ
Корупція.
Законодавчий підхід до визначення поняття корупції практично не змінився. В розумінні попереднього Закону під корупцією розуміли використання особою, яка є суб’єктом корупційного правопорушення наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою:
- одержання неправомірної вигоди, або;
- прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе або інших осіб;
або обіцянка/пропозиція чи надання особі, яка має відповідні повноваження або на її вимогу іншій фізичній або юридичній особі неправомірної вигоди або обіцянки такої вигоди з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй повноважень та пов’язаних із цим можливостей.
В новому Законі зберігся цей підхід до визначення поняття корупція, за винятком того, що додано конструкцію «або прийняття такої вигоди», яку розмістили після слів «…наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, або прийняття такої вигоди (див. підкреслений текст у вищевикладеному абзаці).
Це власне єдина зміна у законодавчому визначенні корупції.
Корупційне правопорушення.
У обох законах корупційне правопорушення визначають як діяння, яке:
- містить ознаки корупції;
- вчинене особою, яка є суб’єктом корупційного правопорушення;
- за таке діяння законом передбачено кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову відповідальність.
Проте мають місце і розбіжності. В старому Законі зазначалося, що корупційне правопорушення це умисне діяння, тобто згідно попереднього Закону корупційне правопорушення могло бути вчинене лише у формі умислу, в прямому або непрямому його виді. Новий Закон зазначає, що корупційне правопорушення – це діяння, значить відтепер корупційне правопорушення може бути вчинене і у формі необережності, видами якої є самовпевненість та недбалість.
Згідно старого Закону діяння, яке містить ознаки корупції, вважалося корупційним, якщо за нього законом передбачено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну відповідальність. Новий Закон виділяє тільки кримінальну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність (стаття 2 нового Закону, де дається визначення корупційного правопорушення). Однак у статті 65 нового Закону вказується, що за корупційні правопорушення особи притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.
Окрім цього в новому Законі введено термін «правопорушення пов’язане з корупцією» чого не було в старому Законі. Правопорушення пов’язане з корупцією – це діяння, яке НЕ містить ознак корупції, але порушує встановлені новим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Неправомірна вигода.
Новий Закон дещо доповнює даний термін. У обох законах неправомірна вигода визначається як: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.
Проте у новому Законі до даного терміну, одразу після слів нематеріальні активи додано слова будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру.
Близькі особи.
Старий Закон виділяв перелік осіб, які є близькими, це зокрема: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням. Новий Закон даний перелік доповнює такими категоріями як: зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха. Окрім того в новому Законі зазначено, що особи з цього переліку є близькими особами для особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не залежно від того чи спільно проживають з нею, в той час як старий Закон просто наводив даний перелік.
Обидва закони до категорії близьких осіб відносять також тих осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Однак новий Закон виключає з цієї категорії тих осіб, які спільно проживають, але їх взаємні права та обов’язки з суб’єктом уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не мають характеру сімейних.
Безпосереднє (Пряме) підпорядкування.
Старий Закон містив термін «Безпосереднє підпорядкування», який означав - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням.
Новий Закон містить термін «Пряме підпорядкування», який однак має те ж саме визначення, яке давалося безпосередньому підпорядкуванню у старому Законі.
Члени сім’ї.
В обох законах законодавцем застосовано однаковий підхід до визначення терміну «Члени сім’ї», за одним винятком. Старий Закон відносить до членів сім’ї осіб, які перебувають у шлюбі, а також їхніх дітей, в тому числі повнолітніх, батьків, осіб, які перебувають під опікою і піклуванням, інших осіб, які спільно проживають, пов'язаних спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. В новому Законі таке ж саме визначення, за винятком того, що не відносяться до членів сім’ї особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки, яких не мають характеру взаємних).
Уповноважені підрозділи/Спеціальні суб’єкти.
Старий Закон передбачав діяльність уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, які утворюються (визначаються) в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, їх апаратах, органах місцевого самоврядування та юридичних особах публічного права за рішенням керівника органу або юридичної особи публічного права в порядку, визначеному законодавством.
Новий Закон передбачає діяльність спеціальних суб’єктів у сфері протидії корупції, до яких відносить: органи прокуратури, органи внутрішніх справ України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Конфлікт інтересів.
На питаннях визначення конфлікту інтересів зупинимося у наступних статтях Сколівського районного управління юстиції присвячених порівняльному аналізу двох законів. Варто зазначити лише, що новим Законом окрім терміну «Конфлікт інтересів» передбачено також терміни «Потенційний конфлікт інтересів», «Реальний конфлікт інтересів».
СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
або
СУБ’ЄКТИ НА ЯКИХ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДІЯ ЗАКОНУ
В обох законах використано підхід поділу суб’єктів, на яких поширюється дія відповідного Закону, на декілька умовних груп. Це зокрема:
- особи уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (в обох законах);
- особи, які задля цілей Закону прирівнюються до осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (в обох законах);
- особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми (в обох законах), однак новим Законом до цієї групи осіб додано також інші осіб, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом;
Старий Закон до суб’єктів корупційних правопорушень відносив також:
- посадових осіб та працівників юридичних осіб - у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняними до них особами, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;
- будь-які інші фізичні особи - у разі одержання від них всіма іншими вищезазначеними особами (передбаченими старим Законом) особами, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.
Новий Закон дві останні категорії до суб’єктів корупційних правопорушень не відносить.
Особи уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
До цієї групи відноситься значний перелік посадових осіб. Слід зазначити, що в обох законах він майже однаковий, за деякими винятками. До цієї групи осіб відносяться зокрема вищі посадові особи держави, такі як Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр. Сюди входять і народні депутати, депутати місцевих рад, державні службовці тощо. З повним переліком осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування можна ознайомитися у частині 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», у старому Законі – частина 1 статті 4.
Новий Закон, на відміну від Старого, до переліку осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відносить такі категорії осіб як: сільські, селищні та міські голови; посадові та службові особи державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної та податкової політики та державної політики у сфері митної справи; члени Національного агентства з питань запобігання корупції.
Особи, які прирівнюються до осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Обидва закони до цієї групи осіб відносять всіх інших посадових осіб юридичних осіб публічного права, які не зазначені як посадові особи уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Також, обидва закони відносять до цієї групи осіб, які не є державними службовцями чи посадовими особами органів місцевого самоврядування, але які надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках).
Старий Закон, на відміну від нового до цієї групи відносив також посадових осіб іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземних третейських суддів, осіб, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового; посадових осіб міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також членів міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та суддів і посадових осіб міжнародних судів.
Спеціаліст І категорія В.Л. Козич
|
