Предметом
цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини, які будуються на
юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їхніх
учасників. Учасником цивільних відносин, з-поміж інших може бути і фізична
особа, згідно ч.1 ст.2 Цивільного Кодексу України (ЦКУ), фізичні особи є
рівноправними учасниками цивільних відносин і наділені повним обсягом цивільних
прав та інтересів, захисту яких присвячена глава 3 ЦКУ.
Згідно
глави 3 фізична особа має право захищати: своє цивільне право, свій інтерес.
Перелік цивільних прав, які належать фізичній особі та, які вона може захищати
у випадку їх порушення, невизнання чи оспорювання, встановлюється актами
цивільного законодавства (Конституція України, ЦКУ, Закони України, укази
Президента України, акти Кабінету міністрів України, акти інших органів
державної влади та АРК). Також особа може захищати свої інтереси, за умови, що вони
не суперечать загальним засадам цивільного законодавства (неприпустимість
свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість
позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України
та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не
заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість,
добросовісність та розумність).
Захист
цивільних прав та інтересів особи здійснюють: Президент України (у межах
повноважень визначених Конституцією України), орган державної влади, орган
влади АРК, орган місцевого самоврядування (в межах повноважень визначених
Конституцією та законами України), нотаріус (шляхом вчинення виконавчого напису
на борговому документі).
Кожна
особа може самостійно захищати своє цивільне право чи право іншої особи, за
умови, що вчинювані нею засоби протидії не заборонені законом та не суперечать
моральним засадам суспільства. Також способи самозахисту повинні відповідати
змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене та наслідкам, які
ним спричинені.
Велику
роль у захисті цивільних прав та інтересів фізичної особи відіграє суд. За
захистом свого немайнового чи майнового права або інтересу, до суду може
звернутися кожна особа. Суд може захистити цивільні права та інтереси осіб
одним із наступних способів: 1) визнання права; 2) визнання правочину
недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке
існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи
відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,
органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування,
їхніх посадових і службових осіб.
Суд
може відмовити у захисті цивільного права чи інтересу особі у випадку, якщо
вона: при здійсненні свого права чи інтересу вчинила дії, якімогли порушити права
та ігтереси інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;
зловживала своїм правом з наміром завдати шкоди правам чи інтересам іншої
особи; при здійсненні своїх прав порушувала моральні засади суспільства;
використовувала свої права з метою неправомірного обмеження конкуренції,
зловживала монопольним становищем на ринку чи недобросовісно здійснювала
конкуренцію. У всіх інших випадках суд повинен захистити цивільні права та
інтереси особи.
Суд з
метою захисту цивільних прав та інтересів може визнати незаконним і скасувати
акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт органу державної влади, органу
влади АРК, органу місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам
цивільного законодавства та порушують цивільні права і інтереси.
Особа, цивільні
права, якої порушено, має право на відшкодування збитків та на відшкодування
моральної шкоди.
Збитками
є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,
а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого
порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально
одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена
вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не
передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка
порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що
має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від
доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Моральна
шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях,
яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,
членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична
особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні
честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або
юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим
майном або в інший спосіб.
Розмір
грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від
характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення
здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня
вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для
відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне
значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і
справедливості.
Моральна
шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню,
та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна
шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або
законом. Спеціаліст
І-ої категорії
Сколівського РУЮ В.Л. Козич
|
