Особливості проведення виселення боржника та
вселення стягувача
При порушенні будь-яких
конституційних прав чи власних інтересів, фізична або юридична особа
звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те,
що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені
права та законні інтереси. Функції виконання судових рішень, а також рішень
уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на Державну
виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Часті неузгодження та суперечки
виникають при виконанні рішень по спорах, що виникають у житлових
правовідносинах, зокрема, при виселенні боржника та вселенні стягувача. Порядок
здійснення виконавчих дій при виконанні такої категорії рішень передбачено
статтями 78 і 79 Закону України "Про виконавче провадження".
Зміст виконавчого документа, виданого судом, безпосередньо відповідає
резолютивній частині судового рішення, а отже, і заявленим позовним вимогам,
тобто містить формулювання: «виселити» або «зобов'язати звільнити приміщення»
чи «вселити». Звертаю увагу на статтю 75 Закону України «Про виконавче
провадження», яка встановлює умови виконання так названих «рішень за
зобов'язаннями», тобто тих, згідно з якими боржник зобов'язаний особисто
вчинити дії або утриматися від їх вчинення. Так, згідно ч. 3 ст. 75
вищезгаданого Закону, якщо рішення даної категорії неможливо виконати без
участі боржника, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого
провадження. Як наслідок, з метою досягнення результату від подачі позову та
виконання рішення, позовні вимоги необхідно формулювати саме як «виселити
боржника» та «вселити стягувача», в іншому випадку існує значний ризик
неможливості виконання рішення, оскільки реалізація вимоги до особи вчинити
певні дії дійсно передбачає обов'язкову її участь.
Обгрунтованим є рекомендувати стягувачу
максимально користуватися своїми правами як сторони виконавчого провадження
шляхом спілкування з виконавцем, ознайомлення з матеріалами виконавчого
провадження, участі у проведенні виконавчих діях.
У постанові про примусове виселення боржника та в постанові про
примусове вселення стягувача вказується вимога до боржника самостійно виконати
рішення у строк до п'ятнадцяти днів. Звертаємо увагу, що п'ятнадцять днів -
максимальний термін і може бути скорочений, але з обов'язковим дотриманням при
цьому статті 31 вищевказаного Закону. Стаття 31 визначає обов'язкову відправку
документів сторонам провадження та порядок такої відправки, а саме, встановлює,
що постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає відправці сторонам
рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Пунктом 116 Правил надання
послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету міністрів України №
270 від 05.03.2009 р., встановлений місячний термін зберігання для листів у
разі неможливості їх вручення адресату.
Таким чином, перейти до стадії примусового виконання виконавець має
право не по закінченню п'ятнадцяти днів, а лише після повернення повідомлення
про вручення. Отже, умисне неодержання боржником рекомендованого листа від
виконавчої служби суттєво продовжить термін виконання рішення. У разі бажання
повідомити боржника та прискорити хід виконання рішення стягувачу надійніше
керуватись ч. 4 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження» і намагатись вручити
постанову уповноваженому представнику боржника особисто під розписку,
переконавшись у наявності повноважень на отримання документів. Згідно ч. 3 ст.
78 ЗУ «Про виконавче провадження», боржник вважається проінформованим про дату
і час виселення (вселення), якщо повідомлення надіслано йому за адресою
виселення (вселення) або за іншою адресою, достовірно встановленою виконавцем.
В даному випадку відправлення здійснюється простим листом або лист вручається
особисто під розписку.
Боржник при недотриманні виконавцем
вищевказаних строків має правові підстави для оскарження дій виконавця.
Незважаючи на необов'язковість присутності боржника при виселенні
(вселенні), встановлену даною нормою, на практиці вчинення виконавчих дій у
такій ситуації є складним, оскільки тягне ризик відповідальності за
привласнення або пошкодження чужої власності, а саме-майна боржника, що
знаходиться в приміщенні. Обгрунтовуючи вищевказаним відкладення виконавчих дій
органи виконавчої служби іноді довгими місяцями не вживають належних заходів.
Для попередження можливих конфліктів у справах про виселення (вселення) як
правило виноситься постанова про залучення працівників міліції для участі у
проведенні виконавчих дій, яка направляється в органи внутрішніх справ за
місцем проведення виселення (вселення). Таким чином, особі, зацікавленій у
виконанні рішення суду, враховуючи те, що виконавчі дії можливо відкласти на
строк не більше десяти днів (ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження»), необхідно
особисто брати участь у процедурі виселення (вселення), забезпечивши
присутність понятих, працівників міліції, а також осіб, які мають технічні
навички і засоби для забезпечення доступу в закрите приміщення. Оскільки
безпосередній обов'язок виконавця щодо такого забезпечення не встановлений.
Тому, прибувши «на самоті» на місце, не побачивши співробітників ОВС, і
встановивши відсутність доступу в приміщення, виконавець самостійно проникати в
об'єкт виселення не буде і відповідальності за невиконання в данному випадку не
несе.
Стаття 78 Закону «Про виконавче
провадження» встановлює обов'язкове проведення в разі відсутності боржника при
виселенні опису його майна та складення акта опису. З метою запобігання
вищезазначеного ризику відповідальності рекомендую здійснювати такий опис та
складати акт в незалежності від присутності боржника. Майно, зазначене в цьому
акті, передається на відповідальне зберігання особі, визначеній виконавцем.
Стягувач може прийняти майно на зберігання, не більше як на два місяці, після
чого вказане майно передається органам виконавчої служби.
Варто звернути увагу, що згідно ст.
78 Закону, виселенню підлягає особа, зазначена у виконавчому документі. Часто
виникають ситуації, коли при виході на місце виселення виконавець встановлює,
що в приміщенні знаходяться особи, які надають договори, укладені з боржником,
наприклад, суборенди, інформацією про місцезнаходження боржника не володіють.
Зазначені особи виселенню не підлягають, оскільки не є боржниками за виконавчим
документом і в ньому не зазначені. Така ситуація призводить до неможливості
виконання рішення суду і створює необхідність для стягувача звертатися з
окремими позовними або іншими вимогами щодо третіх осіб. Згідно з п. 5 ч. 1 ст.
47 ЗУ «Про виконавче провадження», неможливість встановлення виконавцем
місцезнаходження боржника-юридичної особи є підставою для повернення
виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону рішення, дії чи бездіяльності посадових
осіб органів державної виконавчої служби можуть бути оскаржені боржником у
судовому порядку. У разі прийняття судом до провадження такої скарги матеріали
виконавчого провадження передаються до суду і, як результат, подальше
проведення виконавчих дій є тимчасово неможливим.
Положеннями статті 79 Закону України
"Про виконавче провадження" визначено порядок виконання рішення про
вселення стягувача. Після одержання виконавчого документа про вселення
стягувача державний виконавець встановлює строк для добровільного його
виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення
стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві
разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. Поряд з
цим, у разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку
вселення здійснюється примусово державним виконавцем. Примусове вселення
полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача
у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування)
в ньому. Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і
стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника,
повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення
про вселення.
У разі якщо боржник перешкоджає виконанню
рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції,
передбачені статтею 87 цього Закону,
та вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням працівників
органів внутрішніх справ. Про виконання рішення про вселення стягувача
державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь
у виконанні. У випадку подальшого перешкоджання боржником проживанню
(перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право
звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого
провадження. У цьому випадку державний виконавець має право повторно провести
примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні
санкції, передбачені статтею 87 цього Закону. Виконавче провадження не
відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо
особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання
про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.
Начальник
відділу ДВС
Сколівського
РУЮ
Норичка
О.В.
|
