Вівторок, 16.07.2019, 07:23
Cколівське районне управління юстиції  
Львівської області (неофіційний) Скоро відкриття офіційного веб-сайту skolejust.gov.ua







Головна | Мій профіль | Вихід
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
"">
Меню сайту
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 98
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2014 » Серпень » 19 » Попередники української незалежності
09:00
Попередники української незалежності
Сколівське районне управління юстиції в рамках Тижня правових знань до 23-ої річниці незалежності України дозволить собі невеликий екскурс в історію і згадає попередників української незалежності, державні утворення, які створювалися чи проголошувались на нашій землі патріотами України та прихильниками ідеї незалежності України.


В цій статті ми не будемо торкатися славних часів Київської Русі та козацтва, а розглянемо період 20-го століття, коли ідея незалежності України набула тих обрисів в яких тепер існує наша держава і проаналізуємо деякі історичні та юридичні аспекти створення, існування та припинення державних утворень на території України протягом 20-го століття.

Взагалі, після буремних років середньовіччя, з кінця 18-го століття на території України настало таке собі затишшя, землі були поділені між двома монархіями, які ясна річ брали участь у різного роду конфліктах, але питання того, що землі України належать їм не по праву якось і не піднімалося, ясна річ, що все було не гладко, мали місце і селянські рухи і локальні повстання, але до проголошення державних утворень справа не доходила.

Розворушила цей вулик перша світова війна, яка призвела до того, що нації, які складали дві багатонаціональні монархії, скориставшись їхнім слабким становищем підняли голову і захотіли скористатися свої правом на самовизначення, не були винятком і українці, які були як і в Австро-Угорщині так і в царській Росії.

ЗУНР
Західно Українська Народна Республіка. Перші кроки по створенню ЗУНР почали робитися у зв’язку з поразкою Австро-Угорщини у першій світовій війні. Спочатку вживалися мирні заходи. В австрійському парламенті українці мали своїх представників. На території ЗУНР було утворено Галицький та Буковинський сейми, які мали статус представницько-законодавчих органів австрійської провінції. Власне про українські депутати даних установ утворили політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії, який називався Українська Національна Рада (УНРада).

УНРада проголосила Українську державу та підняла перед австрійським урядом питання про передачу всієї повноти влади у Галичині та Буковині Українській державі. В цьому було відмовлено, оскільки землі західної України мали перейти в склад Польщі. Для оформлення цього переходу та дотримання всіх юридичних аспектів була створена спеціальна ліквідаційна комісія.

Внаслідок відмови владу було взято військовим шляхом, ці події увійшли в історію під назвою Листопадового чину. 9 листопада 1918 року УНРада (яка фактично була органом законодавчої влади) створила тимчасовий виконавчий орган, який з 13 листопада став урядом держави та називався Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР.

Функцію Конституції в ЗУНР виконував „Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії” на виконання даного акту його в подальшому було доповнено цілим рядом законів: про організацію війська, про тимчасову адміністрацію, про тимчасову організацію судівництва, про державну мову, про шкільництво, про громадянство, про земельну реформу.

21 січня 1919 року до складу ЗУНР, було включено закарпатські землі, за рішенням населення закарпатських земель.

22 січня 1919 року ЗУНР об’єдналася з УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку на підставі проголошення Акту про Злуку та отримала назву „Західна Область Української Народної Республіки” (ЗО УНР, ЗОУНР).

УНР
Землі УНР (Української Народної Республіки) входили до складу Російської монархії. Після того як престолу зрікся імператор Микола ІІ влада перейшла до Тимчасового уряду, який протримався трохи більше, ніж півроку, після чого був скинутий більшовиками в результаті Жовтневого перевороту. Події Жовтневого перевороту, окрім того, що породили „Імперію зла”, дали також змогу патріотам України проголосити 7 листопада 1917 року про створення автономної республіки у складі Російської республіки.

Однак сама Російська республіка дихала на ладан і після переходу влади до більшовиків припинила своє існування. Більшовики і чути не хотіли про якусь там українську автономію чи державу і почали наступ на Україну, створивши маріонеткову УСРР із столицею в Харкові. Промовистим є той факт, що Харків став столицею УСРР лише після того як його захопили радянські війська, а взагалі перші кроки УСРР робила на території сучасної Росії, зокрема уряд УСРР, в якому більшість була неукраїнською було проголошено в м. Курськ. Ну що тут скажеш, пощастило Україні з сусідом.

Внаслідок цього почалися збройні конфлікти між проголошеною Українською автономією з однієї сторони та УСРР і більшовиками з іншої. На перших порах війська більшовиків зайняли значну частину території України і лише за допомоги німецьких та австрійських військ їх вдалося потіснити назад. Успіх українського контрнаступу змусив більшовиків прийняти умови Берестейського миру, що дозволило українцям проголосити незалежну державу.

За результатами Всеукраїнського національного конгресу, створена до того Центральна Рада була перетворена на головний представницький орган політичних і громадських організацій України. Центральна Рада була повалена гетьманським переворотом (про це нижче), транзитом через який влада в УНР опинилася в руках Директорії.

До Директорії функції парламенту в УНР виконувала Центральна Рада, яка працювала в сесійному режимі. Між сесіями Центральної Ради діяла Президія Центральної Ради. Головним органом виконавчої влади був Генеральний Секретаріат, який згодом було трансформовано в Раду Народних Міністрів, яку очолював прем’єр-міністр.

Згідно Конституції 1918 року Всенародні збори було визнано носієм верховної влади в УНР. Їм мала належати вища законодавча влада в країні, право формувати органи виконавчої та судової влади. Збори мали обирати загальним, рівним, прямим, таємним, пропорційним голосуванням у розрахунку: один депутат на 100 тисяч осіб. Згідно зі ст. 24 Конституції, вища виконавча влада в країні належала Раді Народних Міністрів, що формувалася головою парламенту. Уся Рада в цілому та кожен міністр окремо несли політичну відповідальність перед Всенародними Зборами. Голова парламенту суміщав у собі посади голови уряду і глави держави – це було зроблено спеціально для вшанування ролі М. Грушевського.

Місцевими органами влади стали виборні ради і управи громад, волостей і земель.

Найвищим судовим органом призначили Генеральний суд УНР, який був також найвищою касаційною інстанцією для всіх судів держави. Складався з трьох департаментів: цивільного, карного (кримінального) і адміністративного. Формування судової системи незалежної Української Народної Республіки розпочалося з найвищого органу — Генерального Суду і ним і скінчилося, оскільки задля формування регіональних і місцевих органів не вистачило часу і можливостей.

У короткий період існування Гетьманату в Україні діяла змішана судова система, що складалася із судів, утворених у попередні часи, і реорганізованого Гетьманом Генерального Суду. Існування цього Суду було передбачено статтею 42 Закону «Про гетьманську владу». Генеральний Суд визнавався охоронцем і захисником народу як вищий суд України у справах судових і адміністративних.

Найвищим органом державної влади відродженої Української Народної Республіки після повалення Гетьманату стала Директорія. При Директорії функції законодавчої влади виконував Трудовий конгрес України, який мав статус вищого тимчасового законодавчого органу УНР. Уряд за часів Директорії мав назву Рада міністрів Директорії.

На підставі Акту Злуки УНР об’єдналася із ЗУНР.

Весь трагізм УНР полягав у тому, що від самого початку вона була недостатньо сильною, щоб справитися із зовнішніми агресорами. Так на ще до свого проголошення майже вся її територія була окупована більшовиками і лише за втручання німців та австрійців вдалося відкинути більшовиків та змусити їх до Берестейського миру. Проте слід розуміти, що німці не допомагали просто так, а мали свої цілі – продовольство, з України в Німеччину вагонами відправляли у великих обсягах продукти та інші матеріальні блага, що ясна річ негативно складалося на економіці УНР та на добробуті населення республіки. Поза як разом з поразкою Німеччини та Австро-Угорщини у першій світовій війні погіршилося становище УНР, активізувалися більшовики з якими самотужки УНР, не дивлячись на патріотизм та героїзм своїх воїнів, справитись не могла. Цікаво, що з відновленням радянськими військами бойових дій проти УНР, урядом УНР було надіслано ноту протесту радянському уряду на що отримали відповідь, що військ РСФРР в Україні нема, а проти Директорії воює армія „українського радянського уряду, який є цілком незалежний”. Знайомо.

УНР шукала допомоги у Польщі, ЗО УНР була віддана полякам на правах автономії за умови, що статус ЗО УНР буде переглянуто на Паризькій мирній конференції за допомогу Польщі у війні з більшовиками. Парадокс, але Польща, яка не хотіла і чути про український Львів була зацікавлена у існуванні УНР, адже це послаблювало набравших хід більшовиків. Геополітика.

Та все таки як держава УНР була приречена. Не дивлячись на встановлені дипломатичні зв’язки з рядом європейських країн не вдалося досягнути домовленостей з головними на той час гравцями Великобританією та Францією, які підтримували інтереси більшовицької Росії та Польщі відповідно, і як наслідок на Паризькій мирній конференції виступили проти незалежності України. Як наслідок, після запеклої боротьби Україна була розділена між радянською владою, Польщею, Угорщиною, Румунією, Чехо-Словаччиною.

Однак уряд УНР не припиняв своєї діяльності і функціонував до 1991 року як Уряд Української Народної Республіки в екзилі. Правовою основою уряду УНР були „Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР” і „Закон про Державну Народну Раду”. Цими актами, законодавчі функції та контроль над урядом УНР було передано Державній Народній Раді. До скликання цієї Ради її функції було покладено на Раду Народних Міністрів, а голова Директорії виконував функції глави держави, затверджував закони, договори, призначення, представництво перед іноземними державами. Главу Директорії, на випадок неможливості виконувати обов'язки, заступала колегія, а в разі неможливості її скликати — голова Ради Народних Міністрів.

Уряд УНР в екзилі діяв через різні міністерства й установи. Зовнішню діяльність здійснювали А. Ніковський, згодом О. Шульгин (до 1946). Спершу існували українські дипломатичні місії УНР в поодиноких країнах: Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії, Туреччині, Франції. Дипмісія у Франції проіснувала найдовше, інші було ліквідовано на початку 1920-х років. О. Шульгин, як голова місії УНР у Парижі, пізніше як міністр закордонних справ, утримував зв'язок з Ліґою Націй, протестуючи проти більшовистської окупації України і проти виступів радянської дипломатії чи проти терору та голоду в Україні. Деяку міжнародну діяльність виявляв уряд УНР через Українське Товариство для Ліги Націй. Окремою ділянкою праці закордонної політики уряду УНР була організація співробітництва «підрадянських» народів — Прометейський рух, в якому, крім українців, брали участь представники Кавказу, Дону, Кубані, Криму, Туркестану.

Після другої світової війни було реорганізовано уряд УНР. Для цього створено 1947 Українську національну раду як передпарламент державного центру УНР в екзилі, що мав продовжувати ідейно і легально традиції УНР з міжвоєнного часу.

22 серпня 1992 Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку. Це означало, що українська незалежна держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.

При цьому Україна відмовилася від територіальних претензій на Берестейщину, Мозирщину, Гомельщину (Республіка Білорусь); Білгородщину, Кубань, Ставропілля, Чорноморщину (Російська Федерація); Придністров'я (Республіка Молдова); Мармарощину (Республіка Румунія); Пряшівщину (Словацька Республіка); Перемишльщину, Холмщину, Підляшшя (Республіка Польща).

Українська Держава

Виникла внаслідок державного перевороту в УНР, саме після її повалення до влади прийшла Директорія.

Після підписання Берестейського миру і проголошення УНР для нової влади настали скрутні часи. УНР ніяк не могла вибудувати ефективну внутрішню політику, на місцях процвітав бандитизм і корупція. Внаслідок чого 29 квітня відбувся Всеукраїнського з'їзду хліборобів у Києві (7000 делегатів від 3 млн українського населення), з вимогами припинити соціальні експерименти та відновити гетьманат — історичну форму правління в Україні. В той же день прихильниками гетьмана було захоплено урядові заклади та розпущено Центральну Раду.

Також 29 квітня було обнародувано „Грамоту до всього українського народу” та „Закони про тимчасовий устрій України”.
На наступний день було сформовано уряд Української Держави.

Уряд Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради і використовував старий адміністартивно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губерній і 2 округи.

Положення „Грамоти до всього українського народу” закріплювали право приватної власності, свободу торгівлі, право підприємницької діяльності. Скасовувалися всі рішення попереднього уряду УНР, а також рішення Тимчасового уряду.

Відповідно до „Законів про тимчасовий устрій України”, які розроблялися з огляду на „Основні закони” Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.

У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.

Скасовано земельний закон Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створено Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи.

Однією з доктрин Української Держави було продовження курсу Столипінської аграрної реформи — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Зберігалася державна хлібна монополія.

Згідно Тимчасових Законів Главою Держави був Гетьман. Функції уряду виконувала Рада мiнiстрiв, яку очолював Отаман-Мiнiстр (пiзнiше Голова Ради мiнiстрiв). Керiвництво справами Ради мiнiстрiв покладалось на Генерального (пiзнiше - державного) секретаря та пiдлеглу йому Генеральну канцелярiю.

У складi Ради мiнiстрiв видiлялися мiнiстерства внутрiшнiх справ, фiнансiв, торгiвлi i промисловостi, земельних справ, судових справ, iноземних справ, вiйськове мiнiстерство та iн. Пiзнiше з’явилися також мiнiстерство народного здоров’я та мiнiстерство сповiдань, яке займалося релiгiйними проблемами. Мiнiстерства здебiльшого подiлялися на департаменти i управлiння.

Допомiжним органом Ради мiнiстрiв була Мала рада мiнiстрiв, створена 25 травня 1918 р. Мала рада мiнiстрiв формувалася з товаришiв (заступникiв) мiнiстрiв, а основним її призначенням був попереднiй розгляд законодавчих та адмiнiстративних пропозицiй мiнiстрiв, а також проектiв штатiв i кошторису мiнiстерств.

У перiод Гетьманату П. Скоропадського, свого розвитку отримав iнститут державної служби. Гетьман пiсля приходу до влади звiльнив лише призначених Центральною Радою мiнiстрiв та їх заступникiв. Решта чиновникiв залишилася на своїх посадах i лише була зобов’язана скласти присягу на вiрнiсть Українськiй Державi.

Органiзацiя мiсцевої влади у перiод Гетьманату будувалася на тому, що призначенi ЦР комiсари були усунутi зi своїх посад, а їх замiнили губернськi та повiтовi старости, якi очолили мiсцевi адмiнiстрацiї та були пiдпорядкованi мiнiстерству внутрiшнiх справ. За своїм статусом губернськi старости майже повнiстю вiдповiдали колишнiм росiйським губернаторам.
Були збереженi земськi мiськi управи, але змiнено виборчий закон щодо цих iнституцiй. Вiдповiдно до нового закону про вибори до земств вiд 5 вересня 1918 р. уводилася курiальна система – двi курiї залежно вiд суми земського податку.

Пости мiсцевих адмiнiстраторiв посiли мiсцевi помiщики, земськi дiячi та суддi.

Наприкiнцi iснування Української Держави – 30 листопада 1918 р. – було видано закон «Про змiну, доповнення та скасування дiючих узаконень про волоснi, повiтовi i губернськi установи по управлiнню сiльськими мiсцевостями», яким поновлювався iнститут колишнiх «земських начальникiв» i утворювалися повiтовi та губернськi ради в сiльських справах.
У першi тижнi iснування Гетьманату в Українi дiяла «змiшана» судова система, тобто судовi установи часiв Росiйської iмперiї, суди, створенi Тимчасовим урядом, та суди, заснованi Українською Центральною Радою.

У „Законах про тимчасовий державний устрiй України” йшлося про Генеральний суд як „...найвищий хоронитель i захисник закону та найвищий суд України для справ судiвництва та адміністративних”. Новацiя полягала в тому, що Порядкуючий Генерального суду та всi генеральнi суддi призначалися гетьманом.
2 червня 1918 р. було прийнято закон, який уточнював функцiї Генерального суду, сформованого за часiв Центральної Ради. Згiдно з цим законом Генеральний суд мав складатися з трьох департаментiв – цивiльного, кримiнального й адмiнiстративного i виконувати на всiй територiї України функцiї, що до його формування належали росiйському «Сенату», а також касацiйнi функцiї Головного вiйськового суду.

Вищою державною інституцією в судових і адміністративних справах відповідно прийнятого 8 липня 1918 р. закону „Про Державний сенат” став Державний сенат, який подiлявся на Генеральнi суди: Адмiнiстративний (19 сенаторiв), Цивiльний (15 сенаторiв) i Кримiнальний (11 сенаторiв). Замiщення посад сенаторiв мало здiйснюватися за наказом гетьмана на пiдставi затвердженого Радою мiнiстрiв подання Мiнiстра юстицiї.

На своєму нижчому рiвнi судоустрiй перiоду Гетьманату був представлений системою загальних судiв (окружнi суди та судовi палати) i мирових. Крiм того, функцiонували також вiйськовi суди, якi вiдповiдно до закону вiд 21 червня 1918 р. подiлялися на вищi (Київський i Катеринославський) i штабнi (при штабах дивiзiй, корпусiв i головному штабi). Справи в них розглядалися у складi голови i виборних суддiв (восьми осiб у вищих судах i чотирьох – у штабних). У засiданнях Вищого вiйськового суду передбачалася участь прокурора i захисника, у штабних судах їх присутнiсть не була обов’язковою. При вiйськових судах незалежно вiд рiвня вводилися посади вiйськових слiдчих.

8 липня 1918 р. був ухвалений закон „Про Судовi палати i Апеляцiйнi суди”, вiдповiдно до якого усi три судовi палати – Київська, Харкiвська та Одеська залишалися дiючими. Як суд першої iнстанцiї судовi палати мали розглядати справи про державнi та посадовi злочини. Судовi палати були апеляцiйними iнстанцiями для всiх справ, що розглядалися в окружних судах без присяжних. До того ж цi установи здiйснювали наглядовi функцiї за окружними судами. У свою чергу Генеральнi суди Державного сенату були апеляцiйною iнстанцiєю у справах, що вперше розглядалися в судових палатах, i здiйснювали нагляд за ними. Окружнi суди дiяли у складi адмiнiстративного, кримiнального i цивiльного вiддiлiв.

Здiйснення зовнiшньополiтичної дiяльностi у Гетьманатi Скоропадського було доручене Мiнiстерству iноземних справ, яке складалося з двох департаментiв: загальних справ i зовнiшнiх вiдносин. Орiєнтири гетьманської дипломатiї були традицiйними: на першому планi, крiм мiжнародного визнання, стояла проблема соборностi українських земель, на другому – вiдносини з державами колишньої Росiйської iмперiї.
З середини листопада почалося очолюване Директорією УНР повстання проти режиму Гетьманату, яке в загальному підсумку вже за місяць часу призвело до зречення Гетьмана Скоропадського, влада перейшла до Директорії.

Гуцульська республіка
Під впливом чуток про здійснений у Львові Листопадовий чин гуцули створили свою державу з радою і депутатами. Власне мета у них була одна увійти до складу ЗУНР. Початковим етапом Гуцульської республіки було створення в селі Ясінь загону місцевої міліції («Народної оборони»), з метою запобігання грабежів з боку австро-угорських солдатів, котрі, поверталися додому після закінчення війни зі Сходу.

8 листопада 1918 р. народні збори мешканців Ясіня та навколишніх сіл проголосували за возз'єднання закарпатської Гуцульщини з Україною та обрали Гуцульську Народну Раду (ГНР). До неї ввійшли 42 депутати — 38 українців, 2 німці і 2 євреї. Виконавча влада належала до секцій (міністерства) і підсекцій — дипломатичної, військової, внутрішньої, господарської та інші. Громадський суд вів староста містечка. Винним присуджував упродовж кількох днів допомагати потребуючим — рубати дрова вдовам, немічним і сиротам. Школи в республіці були українські. Дипломатичні зв'язки міні-держава підтримувала лише із Західно-Українською Народною Республікою. В обігу були угорські крони та українські гривні.

По-суті Гуцульська республіка існувала до тих пір поки існувала ЗУНР, після погіршення становища УНР та ЗУНР не змогли протистояти численним військам Румунії, Польщі та Угорщини.

10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором територія Гуцульської Республіки увійшла до складу Чехословаччини.

Команчанська республіка (Східно-Лемківська Республіка)

Державне утворення, яке об’єднало під гаслом української незалежності майже тридцять населених пунктів Лемківщини. Як і у Гуцулів рушійною силою стала звістка про Листопадовий чин.

У селі Вислік Вижній було проведено віче на якому були присутні понад 70 делегатів із навколишніх сіл. На зборах засновано Повітову Українську Національну Раду з осідком у Вислоці Великому (Вижньому) та проголошено створення Східно-Лемківської Республіки, також відомої в українській та польській історіографії як Команчанська або Команецька Республіка, адже саме у селі Команчі знаходився головний оборонний штаб.

Було вибрано управу з 11 осіб. Виконавчий орган Команчанської Республіки мав назву "Комісаріат повіта Саніцького у Вислоці Великім". Було ухвалено форму і зміст державної печатки.

У грудні 1918 на черговій нараді уповноважених у Вислові прийнято ухвалу, приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР, адже її представники республіки, яка охоплювала близько 30 лемківських сіл з майже 18-тисячним населенням, недвозначно вважали себе частиною ЗУНР, а своє окремішне самоврядування — тимчасовим і вимушеним.

23 січня 1919 великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички військо здобуло перемогу і вирушило до Команчі. Коменданта поліції після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Холодноярська Республіка

Невизнане державне утворення на території УНР, Чернігівщина. Почалося із загону самооборони, створеного у 1918 році для захисту Мотронинського монастиря. Згодом загін перетворився на полк, з якого згодом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами.

Згодом війська республіки з’єдналися із Степовою дивізією УНР, після того як останні звільнили Херсон.

Ліквідована більшовиками в ході відновлення ними бойових дій проти УНР.

Кримська Народна Республіка

Із поваленням монархії у Росії в Криму було обрано Мусульманський виконавчий комітет на З’їзді мусульман Криму. Мусвиконком на початку створювався як орган лояльний до ідей революції та Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд визнавав Мусвиконком як орган національно-культурної автономії, але перебирав на себе всі реальні повноваження пов’язані із зовнішньою та внутрішньою політикою Криму. В Криму стали утворюватися різноманітні організації, які ставили за мету розширення повноважень автономії, деякі ж хотіли повної незалежності Криму.

Представники Мусвиконкому встановили дипломатичні відносини з Українською Центральною Радою.

Мусульманський виконком провів з'їзд представників кримськотатарських організацій, на якому було вирішено, що подальшу долю Криму повинен вирішити Курултай. Рішення про скликання Курултаю було прийнято одноголосно. Була створена комісія з підготовки Курултаю з 5 чоловік. З’їзд призначив вибори на 17 листопада, а проведення Курултаю –з 17 листопада по 7 грудня.

20-23 листопада (3-6 грудня) в Сімферополі відбувся з'їзд земств і міських дум, що створив „тимчасовий вищий орган губернської влади” — Рада народних представників. „Таврійський загальногубернский з'їзд міст і земств”, на якому представники корінних народів Криму (22 делегати) та українського населення (30 делегатів) опинилися в меншості, під тиском переважної російської делегації висловився за збереження Криму у складі Росії, проігнорувавши факт оголошення своєї незалежності від України та пропозиції про створення незалежної Кримської республіки.

Отже, тимчасовою крайовою владою в Криму і Таврійській губернії в цілому стала Рада народних представників. До складу РНП входили представники органів земського і міського самоврядувань, рад, профспілок, національних організацій. Серед останніх були й кримськотатарські, причому вони грали в перебігу політичних процесів регіону важливу роль, завдяки згуртованості і тому, що кримськотатарські бійці були базою збройних формувань РНП.

Напередодні скликання Курултаю Мусвиконком виступив із відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив, що перебирає ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан». 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку. Це була перша у світі мусульманська республіка.

14 грудня Курултай затвердив символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони», першу Конституцію Криму. Вона передбачала реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне самовизначення і самоврядування шляхом створення парламенту, обраного на вільних, прямих, рівних виборах таємним голосуванням. Конституція також скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або віри та рівноправність жінок і чоловіків. 18 грудня Курултай сформував національний уряд — Директорію — у складі п'яти директорів (міністрів). Директорію одразу визнала Центральна Рада, а Директорія засудила агресію радянської Росії проти УНР.

Що типово, більшовицька Росія не визнала Кримську народну республіку та її Директорію. Якщо проти УНР воювала про більшовицька УСРР то в Криму цю функцію виконувала Радянська Соціалістична Республіка Тавриди. Згодом більшовики захопили владу в Криму проте з часом були витіснені звідти військами УНР та Німеччини.

УНР втратила вплив в Криму внаслідок Гетьманського перевороту. Гетьман розглядав Крим як автономний край Української Держави. В середині вересня 1918 року до Києва прибула кримська делегація. Наслідком наступних переговорів було вироблення прелімінарних умов входження півострову до складу України. В пункті I цього документу зазначалося: «Крим з'єднується з Українською Державою на правах автономного краю під єдиною верховною владою його світлості пана гетьмана». В компетенцію українського уряду передавалась зовнішня та митна політика, керівництво армією та флотом. Спільною була фінансова система, експлуатація залізниць, пошт і телеграфу. Кримський півострів одержував свій крайовий уряд, народні збори, які розробляли місцеве законодавство, а також територіальне військо, адміністрацію і статс-секретаря в справах Криму при Раді міністрів Української Держави. Передбачалося, що півострів буде мати свій власний бюджет. Згідно з домовленістю, ці умови мали бути розглянути і затверджені Курултаєм та з'їздами національних і громадських організацій Криму. Але в листопаді 1918 р. почалося повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Внаслідок чого Крим пішов своїм шляхом і практично не пересікався з Директорією УНР. Як наслідок теж опинився в складі СРСР.

Карпатська Україна

Ще одна сумна сторінка в історії українського визвольного руху. Свій початок взяла з автономної республіки у складі Чехо-Словачиини. Території Карпатської України входили до Чехо-Словаччини на підставі Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. і Тріанонського мирного договору 1920 р.

Після Мюнхенського договору чотирьох держав складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки (до того статус автономії був чисто фіктивним). 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд. 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.

26 жовтня 1938 року прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста.

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

15 березня 1939 р. Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Главою держави був президент, який призначав Прем’єр-міністра. Органом законодавчої влади був Сейм.

Президент Карпатської України після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.

Німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».

На наступний день Карпатська Україна була захоплена Угорщиною. Спеціаліст першої категорії Сколівського РУЮ
Переглядів: 804 | Додав: skolejust | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
PR-CY.ru
Корисні посилання
Корисні ресурси
 
 
 
Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz