Насильство в сім’ї та шляхи його попередження

Тривалий час проблема насильства в сім’ї вважалася прерогативою усталених звичаїв та традицій і залишалася поза сферою правового регулювання. Будь-яке втручання у сімейні стосунки з боку держави та суспільства вважалося порушенням таємниці приватного життя та категорично не припускалося. Таке становище призвело до певного свавілля у сфері сімейних відносин та перетворення їх на область латентних правопорушень, які залишалися поза увагою компетентних органів державної влади. Вперше на світовому рівні проблема сімейного насильства була актуалізована завдяки активним спільним діям міжнародного руху у захист прав жінок, оскільки саме жінки склали найбільш уразливу та незахищену групу, що страждала від насильницьких дій з боку членів своєї родини (батьків, чоловіків, братів тощо). Отже, на початковому етапі запобігання насильству в сім’ї увійшло в поле зору світової спільноти як складова подолання насильства щодо жінок в цілому.

Історія боротьби з насильством щодо жінок як міжнародна проблема - це історія злиття двох напрямків правозахисту: прав людини і прав жінок. Результати активності жіночого руху на міжнародному рівні відобразилися у хронології конференцій, у текстах декларацій і конвенцій ООН, резолюцій регіональних міжнародних організацій, інших міжнародних документів останніх десятиріч, серед яких перш за все слід виділити Конвенцію ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (Жіночу Конвенцію).

Активність міжнародного руху по боротьбі з насильством щодо жінок, а також міжнародно-правові зобов’язання, які взяли на себе держави, сприяли актуалізації цієї проблеми на національному рівні. Україна стала однією з небагатьох держав колишнього СРСР, що відреагували на рух із захисту прав жінок змінами у своїй державній політиці.

Насильством в сім’ї, відповідно до статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», визнаються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Таким чином, можна виділити наступні обов’язкові ознаки насильства в сім’ї:

1) особами, що страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім’ї (тобто цей Закон не поширюється на сусідів, співмешканців, у тому числі розлучених осіб, що продовжують спільно проживати, осіб, що зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо);

2) діяння насильника повинне бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства);

3) діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім’ї як людини та громадянина;

4) вина насильника повинна виявлятися у формі умислу, а не необережності.

За спрямованістю дій Закон виділяє чотири види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне;

фізичне насильство в сім’ї — умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;

сексуальне насильство в сім’ї — протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;

психологічне насильство в сім’ї — насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;

економічне насильство в сім’ї - умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Законом передбачено, що здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм повноважень покладається на:

1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, яким визначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, а також відповідні управління місцевих державних адміністрацій;

2) службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, тобто кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, а також центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Підставами для вживання заходів з попередження насильства в сім’ї виступають:

- заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

- висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

- отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

Заява та повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення приймаються управліннями у справах сім’ї та молоді місцевих державних адміністрацій, відповідними відділами виконавчих комітетів місцевих рад, а також службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією по справах неповнолітніх органів внутрішніх справ за місцем проживання постраждалого, які в межах своїх повноважень приймають передбачені Законом запобіжні заходи щодо насильства в сім’ї.

Такими заходами виступають:

- офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;

- офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї;

- узяття на профілактичний облік і зняття із профілактичного обліку членів сім’ї, що здійснили сімейне насильство;

- захисний припис.

Принципово новим юридичним поняттям для України є захисний припис. Він являє собою запобіжний захід і не є ані видом покарання, ані іншим засобом юридичної відповідальності.

Захисним приписом особі, у відношенні якої він винесений, може бути заборонено:

- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;

- розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї;

- відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.

Зазначені обмеження встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором.

Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку та вчинила насильство в сім’ї, але лише  після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Захисний припис виноситься дільничним інспектором міліції або працівником кримінальної служби у справах неповнолітніх за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором. Захисний припис не підлягає погодженню у разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім’ї, ознак злочину.

При цьому законодавство України, предметом регулювання якого є попередження насильства в сім’ї та ліквідація його негативних наслідків, не обмежується зазначеними вище законодавчими актами. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» закріплює заходи превентивного характеру, які застосовуються з метою попередження фактів насильства в майбутньому. Тому у випадку, коли дії щодо насильства в сім’ї становлять собою злочин чи інше правопорушення, стосовно особи, винної в його скоєнні, повинні застосовуватися заходи юридичної відповідальності, передбачені законодавством України.

Законодавство України містить тільки одну спеціальну норму, що закріплює адміністративну відповідальність за насильство в сім’ї або невиконання захисного припису. Названі дії кваліфікуються за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стаття передбачає накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20 % заробітку.

Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до вказаних органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним  інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.

Провідний спеціаліст

ВДРРПНМ РС

Сколівського РУЮ

Т.Кузів