Історія конституцій
Термін
„Конституція” має дуже давню назву, ще за часів римської республіки, в
заголовку офіційних документів, вказувалися слова: „Rem publicum constituere…”,
що в перекладі означає – „Римський народ встановлює”. Використовували цей
термін і древньогрецькі філософи, так його можна зустріти в працях Платона та
Аристотеля.
Проте
тодішній зміст, який клали в основу поняття „конституція”, трохи відрізнявся
від сучасного, зазнавши з плином часу значних змін і зараз говорячи про
Конституцію, як про документ, про Основний Закон держави ми розуміємо зовсім
інше, ніж те, що розуміли люди 2000 чи 500 років назад.
Вважається,
що одним із перших, хто почав вживати термін „конституція” у значенні близькому
до сучасного був Шарль Луї Монтеск’є, в творі якого „Про дух законів” 1748 року
містилася глава „Про конституцію Англії”, в цій главі дослідник говорив в
основному про концепцію поділу влад, (ця концепція міститься і в нашій
Конституції, в якій зазначено, що влада в Україні поділяється на законодавчу,
виконавчу і судову).
На
підставі історико-правового аналізу видно, що по суті батьківщиною такого явища
як конституція є Англія. Саме в Англії, в 1215 році була прийнята Велика хартія
вольностей, документ, який став результатом боротьби між англійськими баронами
та королем, документ, в якому в перше було закладено основи концепції прав
людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування
закону в житті суспільства, документ, який врешті-решт називають першою неписаною
конституцією в світі.
Потрібно
також розуміти, що Хартія була лише першим пагінцем з якого згодом проросло
велике дерево конституцій і зараз цивілізоване суспільство навряд чи змогло б
побудувати свою діяльність виключна на одній Хартії вольностей, але заслуга
цього документу в тому, що саме з нього почався розвиток конституційного права,
в тому, що він став своєрідним зразком, еталоном у відповідності до якого в
подальшому було прийнято такі акти як: Хабеас корпус акт (1679 р.), Біль про
права (1688 р.), "Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та
володіннями, які їм належать”, "Знаряддя правління” (1653 р.).
Першими
конституціями, які були прийняті у формі кодифікованого акту є конституції
штатів Північної Америки: Конституція Меріленда (1776 р.), Конституція
Массачусета (1780 р.), конституційні акти, прийняті в штатах Пенсільванія (Біль
про права Пенсільванії 1776 р.), Віргінія (Декларація прав Віргінії 1776 р.),
Нью-Йорк, Південна Кароліна, Нью-Джерсі та ін.
До перших конституцій держав належить
Конституція США 1787 р., яка була розроблена установчими зборами і згодом
ратифікована конституційними конвентами штатів. Першими конституціями також
вважаються Конституція Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі
1791 р. Протягом першої половини 19 ст. конституції були прийняті майже у всіх
країнах Західної і Центральної Європи, а в другій половині ХХ сторіччя явище
конституції набуло загальносвітового характеру.
Курйозним
є той факт, що Англія, яка по суті є батьківщиною конституцій і досі не має
власної кодифікованої конституції.
Поняття
Конституція
як термін вживається у двох значеннях. Говорячи про конституції ми можемо
говорити про них у одному із двох значень, як про юридичну конституцію або як про фактичну конституцію.
Юридична конституція - це система правових
норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи і
обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади
та місцевого самоврядування, територіальну організацію держави. Юридична
конституція може бути 1) формалізованою (конституція, яка складається з одного
чи декількох актів, у випадку, якщо вона складається із одного акту, така
конституція є кодифікованою юридичною. З декількох актів, а саме з чотирьох,
складається конституція Швеції, така конституція не є кодифікованою, але вона
все рівно є юридичною та формалізованою) і 2) неформалізованою, сюди відносять
конституції, які складаються із різних ухвалених в різні часи
нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних звичаїв, угод
тощо. Такі конституції є у Великій Британії та Новій Зеландії.
Фактична конституція - це реальний порядок
організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та
особою. Під фактичною конституцією мається на увазі реальний стан речей, так
наприклад на різних етапах розвитку складається певне право відношення, яке
функціонує без жодної правової регламентації та регулюється звичаєм і лише з
часом набуває належного правового регламентування, так власне було і з
конституціями, які зачасту не виникали на рівному місці, а були покликані
узаконити наявний стан речей або надати такому стану бажаних форм чи напрямів
розвитку.
Окрім
того термін фактична конституція може позначати ступінь реалізації конституції
юридичної, так наприклад конституції СРСР, а також конституції союзних
республік у юридичному їх вираженні були зразковими нормативними документами,
проте на практиці більша частина норм тих конституцій грубо порушувалася і
нехтувалася. Тобто, юридична і фактична конституції можуть збігатися, а можуть
і не збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими
суспільними відносинами, є реальними, а ті, що не узгоджуються, - фіктивними.
Ознаки
Ознака
– це певна властивість чи сукупність властивостей, по яких явище або ж предмет
можна від інших. Тобто ознаками Конституції є певна сукупність прикмет та
властивостей та характеристик завдяки яким ми можемо відрізнити Конституцію від
Примірної інструкції з діловодства чи скажімо від чугунної ванни.
Ознаками
сучасних конституцій є наступні ознаки:
-
основоположний характер. Ця ознака виражається в тому, що, предметом
конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові,
суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства, окрім того конституція
виступає основою національного законодавства. Тобто конституція є за своєю
природою певним началом, фундаментом національного законодавства, яке не
врегульовує, але визначає основні
напрямки регулювання найважливіших сфер суспільного життя. Наприклад,
Конституція України закріплює право на працю, на відпочинок, все, більше в
Конституції про працю нічого не згадується, в ній лише передбачені основні
положення цього права, у відповідності до яких і розроблялися базові
нормативно-правові акти, які вже і покликані детально врегулювати зазначені в
конституції права – в даному випадку це Кодекс законів про працю, Закон України
„Про відпустки”, тощо;
-
вища юридична сила, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати
положенням конституції, власне ця ознака певною мірою переплітається із
попередньою. Конституція є основоположним документом, певним зразком, якому
мають відповідати всі інші документи. Закони, підзаконні нормативно-правові
акти не можуть суперечити Конституції України, власне це є одним із завданням
діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції – Конституційного Суду
України, стежити за дотриманням положень Конституції України, так КСУ дає
висновки за конституційними поданнями: Президента України, не менше 45-ти
народних депутатів, Уповноваженого з прав людини, Верховної ради АРК про
конституційність визнання правового акта (його окремих положень)
неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін
до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України,
конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення
Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також
звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання
конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення
Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою
Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
-
підвищений ступінь стабільності. Він забезпечується спеціальною процедурою
внесення змін і доповнень до конституції, яка є передбачена в самій Конституції,
відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, більше
того, зміни до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України можуть бути внесені
лише після їх схвалення на Всеукраїнському референдумі.
Спеціаліст першої категорії
Сколівського районного управління юстиції Козич В.Л.
|
