Середа, 24.07.2019, 01:17
Cколівське районне управління юстиції  
Львівської області (неофіційний) Скоро відкриття офіційного веб-сайту skolejust.gov.ua







Головна | Мій профіль | Вихід
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
"">
Меню сайту
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 98
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2013 » Травень » 22 » БЕЗДОГЛЯДНІ ДІТИ
09:27
БЕЗДОГЛЯДНІ ДІТИ

Правове регулювання дитячої бездоглядності

Питання дитячої бездоглядності є дуже серйозною, актуальною проблемою як і для України так і для інших країн Європи та світу, бичем всього цивілізованого суспільства. Ця проблема існує не лише в малозабезпечених, чи таких, що розвиваються країнах, але й у країнах з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Існують різні терміни для позначення дитячої бездоглядності, зокрема дуже часто використовується термін діти вулиці. За визначенням ЮНІСЕФ – це діти, для яких вулиця (в термін вулиця входить і незаймане житло і незаймані землі) стала постійним місцем перебування. В українському законодавстві не визначено терміну дітей вулиці, проте за замовчуванням туди відносяться поняття бездоглядні діти, безпритульні діти.

В українському законодавстві термін „безпритульні діти” вперше був нормативно врегульований у 2001 році в Законі України „Про охорону дитинства” де безпритульними дітьми вважаються діти – які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

У Законі України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей – діти, які були вимушені залишити чи самі залишили сім’ю або дитячі заклади де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання. Як видно, з порівняння двох останніх положень друге місцями дублює перше, за тим винятком, що з нього було вилучено словосполучення „діти покинуті батьками”. Такий підхід законодавця в принципі є правильним, оскільки явище безпритульності визначається за можливістю особи, дитини проживати в певному місці, так, наприклад, дитину можуть покинути батьки, але вона має де проживати, тобто, де-факто безпритульною не являється. На даний час законодавчо чітко визначено і врегульовано статус дітей, які є безпритульними, одночасно з цим, статус дітей, яких були покинуто батьками і які мають де проживати, не є визначеним, що є проблемою і недоліком вітчизняного законодавства. По суті такі діти відносяться до категорії бездоглядних дітей і правовий статус їх є невизначеним.

Узагальнення та аналіз результатів наукових досліджень з питань дитячої бездоглядності та безпритульності в Україні дають підставу для таких висновків:

1. Для забезпечення ефективної діяльності органів державної влади з метою запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності необхідно чітко визначити та структурувати категорії дітей: „діти вулиці”, „бездоглядні діти”, „безпритульні діти”, як об’єкти державної політики щодо дітей в Україні. Видається доцільним вважати дітьми вулиці – бездоглядних та безпритульних дітей, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, розвитку, виховання, проживання, що часто є небезпечним для їх життя і здоров’я та потребують соціально-правового захисту, тобто категорії „бездоглядні діти”, „безпритульні діти” слід відносити до категорії „діти вулиці”.

2. До бездоглядних дітей належать діти:

- яких залишили або періодично залишають батьки без нагляду та догляду;

- які виховуються в неблагополучних сім’ях (у сім’ зловживають алкоголем, наркотиками, займаються протиправною діяльністю, домінує агресивна поведінка, насильство, експлуатація щодо дітей тощо) ;

- які виховуються в зовні благополучних сім’ях, але з різних причин (конфліктність, психологічні особливості, відсутність взаєморозуміння, тиранія, гіперопіка, вседозволеність тощо) більшість часу проводять на вулиці, ведуть асоціальний спосіб життя;

- з сімей трудових мігрантів, які виховуються в несприятливих умовах їхньої соціалізації, виховання, навчання та розвитку;

3. До безпритульних належать діти:

- які були вимушені залишити сім’ю і не мають певного місця проживання;

- які проживають із сім’єю і не мають, разом із сім’єю, певного місця проживання;

- втікачі, які самі залишили (або періодично залишають) сім’ю і не мають певного місця проживання;

- втікачі, які самі залишили (або періодично залишають) навчально-виховні заклади і не мають певного місця проживання.

4. Таке структурування об’єкта, не тільки дозволяє глибше розібратися у специфіці феномена дитячої бездоглядності та безпритульності, але й створює передумови для розроблення конкретних заходів і визначення певних видів допомоги, необхідної представникам названих вище категорій.

5. На державному рівні необхідно здійснити експертизу законодавства з питань дитинства щодо приведення формулювань та визначень до єдиного понятійного апарату, законодавчо визначити поняття: „бездоглядні діти”, „діти, які жебракують”, „діти, які бродяжать”, „жебракування”, „бродяжництво”, та привести Закон України „Про охорону дитинства” у відповідність до Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей у частині визначення терміну „безпритульні діти”.

  Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту розвитку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбувалася в Організації Об’єднаних Націй у м. Н. Йорку 30 вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усього світу - керівників 190 держав, у тому числі й України, забов’язало: "Полегшити скрутний стан мільйонних дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як сироти та бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди та діти-інваліди й діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації”.

  Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення. Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а також особливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.

  У  цьому документі  акцентується увага  на тому,  що  дитина, тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, не повинна залишитися у такому оточенні, має право на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20).

  Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадянськості   до   дітей,   які   тимчасово   або     постійно   позбавлені сімейного оточення.

  Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 Конституції України: "Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається на державу”.

  Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин можуть виховуватися у власній родині (смерті батьків, позбавлення батьківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т. д.), викладені у Сімейному кодексі України.

  Законодавчим документом, що містить основні положення щодо захисту прав дітей, є Закон України "Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. Законом визначення основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаштовуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови для соціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідні сім’ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях покладається на органи опіки й піклування чи інші спеціально уповноважені органи.

   На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей, спрямовані Укази Президента України "Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспільстві”  від 18 березня 1998 року і "Про додаткові заходи дитячій бездоглядності” від 28 січня 2000 року.

   З метою забезпечити тимчасове влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання, службами у справах неповнолітніх створюються притулки для неповнолітніх, діяльність яких регулюються Постановою Кабінету Міністрів України "Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх” від 9 червня 1997 р.

                                                      Начальник Сколівського РУЮ Т.Ілечко
Переглядів: 1796 | Додав: skolejust | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Друзі сайту
PR-CY.ru
Корисні посилання
Корисні ресурси
 
 
 
Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz